Колектив відзначає десять років творчої діяльності. До ювілею шоу-балет «Freedom» підготували для киян і гостей міста вуличне видовище. Днями в центрі столиці перехожих дивувала четвірка танцівників.

Про це «ГУЧНІ ІМЕНА» повідомила прес-служба шоу-балету.

Двоє дівчат та двоє хлопців, одягнені в білих і чорних костюмах, виконували складні танцювальні та акробатичні елементи. Вони встрибували на парапети і літали в повітрі, відштовхуючись від стін будинків.

Мету акції пояснює хореограф-постановник Олена Коляденко. «Звичайні люди, перехожі … Хіба так часто вони ходять в театр або на якийсь концерт? Люди зайняті своїми справами і проблемами. А нам захотілося подарувати їм свято, здивування, емоції! Якщо людям ніколи прийти на шоу, шоу прийде до людей», – коментує вона.

1-го червня о 20.00 у Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського шоу-балет «Freedom» презентує найкращий спектакль.

Джерело: ГУЧНІ ІМЕНА

“SAX місія” – це якісна музика від Freedom-jazz і Дмитра Кадная! Проект створювався впродовж року. Режисер – Олена Коляденко. Хореограф-постановник – соліст Freedom-ballet Костянтин Гордієнко. Елегантні сукні – дизайнер Назар Дідик.

Про це «ГУЧНІ ІМЕНА» повідомила прес-служба Олени Коляденко.

У складі Freedom-jazz: група саксофонів, труба, клавішні, гітара, бас-гітара, ударні і тріо чарівних вокалісток.

У програмі “Sax місія”: джаз, свінг, бугі-вугі, поп-вінтаж. Музика стилізовані під 40-50-ті. Звучатимуть давно забуті композиції і інтерпретовані супер-хіти останніх років!

31 травня о 22.00 відбудеться незабутнє шоу у SullivanRoom.

Джерело: ГУЧНІ ІМЕНА

Аріна Домскі дебютувала на сцені як поп-співачка у 2007 році. В минулому році виконавиця кардинально змінює музичний жанр. Сьогодні артистка співає у стилі сlassical crossover – синтез елементів класичної музики з іншими музичними стилями. Стиль світових зірок Сари Брайтман і Андреа Бочеллі.

Про це «ГУЧНІ ІМЕНА» повідомила прес-служба виконавиці.

Італійська композиція “Ti amero” показує досвід академічної школи і широкий діапазон голосу співачки. Взимку пісня була екранізована у Криму. Яскраві образи, природа і музика. Режисером кліпу став Сергій Коваль.

Джерело: ГУЧНІ ІМЕНА

Формат вистав-читань знаходить нових шанувальників. Його активно культивує режисер Павло Юров у проекті «ДрамПортал», створений у 2010 році. Проект презентує глядачеві «недоторкані» українським традиційним театром п’єси кращих світових представників драматургії.

Про це «ГУЧНІ ІМЕНА» повідомили організатори.

21 травня о 20.00 відбудеться прем’єра вистави-читки «Придушувати і порушувати» від відомого драматурга і сценариста Максима Курочкіна. Глядачі насолоджуватимуться видовищем під відкритим небом у дворику театру «Сузір’я» (вул. Ярославів Вал, 16, ст. м. «Золоті Ворота»).

«Придушувати і збуджувати» – це метод лікування психіатрів старої школи. А ще це формула, за якою актор живе, грає, будує свої відносини з партнерами на сцені і в житті. І де правда, а де вигадка, де сцена, а де життя, де любов, а де ненависть – хто знає?

П’єса «Придушувати і збуджувати» була написана спеціально для театру «Et cetera », для Олександра Калягіна, який зіграв головну роль.

Читають: Анастасія Касілова, Павло Бекетов, Дмитро Гаврилов, Костянтин Данилюк, Олена Лєснікова.
Художник – Артем Андрійчук.

«Нова читка буде проходити на вулиці перед театром, – коментує Павло Юров, – як би в рамках вуличної, буденної, властивої всім і кожному життя. Якщо врахувати, що предметом п’єси є життя актора, точніше, та її частина, яка не пов’язана з професійною діяльністю – то це повинно підсилити ефект «реальності» і зробити театр ще ближче до глядача”.

«Мама просила мене реалістичну п’єсу написати, і ось, здається, я написав – там немає ні фізіологічних актів, ні космічних станцій», – мовить Максим Курочкін.

Проект «ДрамПортал» здійснюють молоді режисери і актори. Вибір драматургії обмежується початком 21-го століття, як в написанні, так і в змісті.

Читка – це вистава, в якій передусім презентується інтрига і персонажі. Вона не зобов’язує до створення візуального ряду п’єси, але й не виключає його.

Даний формат можна назвати «обнуленням» театру. Тут акцент робиться на тому, щоб потужно заявити ігрову ситуацію, але не нав’язувати рішень її художньої реалізації.

Джерело: ГУЧНІ ІМЕНА

17 травня о 17.30 в круглій залі під куполом Київського муніципального академічного театру опери та балету для дітей і юнацтва відкриється Всеукраїнська виставка живопису молодих українських художників в рамках Четвертого Молодіжного Арт-Салону МАРТС 2012 «ВОКАЛІЗИ».

Про це «ГУЧНІ ІМЕНА» повідомила прес-служба Арт-Салону.

Виставка триватиме до 27 травня. Вхід вільний.

На урочисте відкриття запрошені представники культурного, освітнього середовища, учасники арт-ринку, галеристи, художники, представники дипломатичних місій різних країн та державних установ.

«Вокалізи» – спроба показати глядачу, що в живописі, як і в музиці, вокальному мистецтві, можливий відхід художника від зрозумілих всім образів і технік. Замість них живописець, як і музикант-вокаліст, використовує засоби, що не обмежуються жодною формою, а зумовлені лише тональністю, настроєм і майстерністю, і водночас він отримує інструмент виконання, що ллється від самого серця, душі митця.

Традиційно, протягом виставки будуть проводитись голосування у трьох номінаціях: найкраща тематична робота, найкращий автор і найкраща робота.

Учасники Молодіжного Арт-Салону МАРТС – випускники провідних художніх академій України – незважаючи на свій молодий вік вже є членами Національної спілки художників України, беруть участь в міжнародних і всеукраїнських виставках та інших важливих заходах в Україні і за кордоном. На виставці експонується понад 150 творів близько двадцяти художників. Автори представляють картини не тільки реалістичного напрямку: пейзажі, натюрморти і портрети, а також своє бачення теми виставки – «ВОКАЛІЗИ» в стилях авангард, абстракція, contemporary art. Варіативність і необмеженість душевних проявів – лейтмотив МАРТС 2012. Нагадаємо, що  Молодіжний Арт-Салон МАРТС вдало пройшов у травні 2009 року в Національному музеї Тараса Шевченка,  у вересні 2010 року, травні 2011 року в Музичному театрі на Подолі.

Молодіжний Арт-Салон МАРТС – регулярний виставковий простір, що спрямований на популяризацію українського мистецтва і ознайомлення української публіки, представників арт-ринку з іменами українських митців. Проведення виставки супроводжується виданням повноцінного художнього каталогу робіт всіх учасників виставки.

Молодіжний Арт-Салон МАРТС засновано благодійною організацією «Міжнародний культурний діалог». Фінансування Молодіжного Арт-салону здійснюється за рахунок власних коштів членів благодійної організації.

Джерело: ГУЧНІ ІМЕНА

Кубок Анрі Делоне, який завоює переможець УЄФА ЄВРО-2012, вже прямує в Україну. Після подорожі польськими містами, в Україні у рамках Трофі-туру “Зустрічай кубок” його побачать першими кияни і гості міста.

Про це «ГУЧНІ ІМЕНА» повідомила прес-служба організаторів.

Кубок Анрі Делоне вже цієї  п’ятниці, 11 травня, урочисто прибуде до столиці України, де протягом вихідних буде виставлений на загальний огляд на Майдані Незалежності.

Святкова церемонія прибуття кубку до Києва розпочнеться у п’ятницю, 11 травня, прес-конференцією у КМДА, по завершенні якої о 15.00 відбудеться вуличний парад, що прямуватиме Хрещатиком до Майдану Незалежності. А вже о 19.00 для всіх, хто прийде привітати прибуття кубку до України, на Майдані Незалежності заспівають СКАЙ, КРИХІТКА, ТНМК, ГАЙТАНА і ВОПЛІ ВІДОПЛЯСОВА!

Джерело: ГУЧНІ ІМЕНА

Засновники Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» Тетяна та Юрій Логуші запрошують на
12-ту Церемонію нагородження 31 травня 2012.

Традиційно на Церемонії будуть нагороджувати переможців у номінаціях: «Романи», «Кіносценарії», «П’єси», «Пісенна лірика», «Твори для дітей».

Програма заходу:

16.00 – 17.00 – зустріч гостей

17.00 – 20.00 – нагородження переможців конкурсу

20.00 – 23.30 – танці та дружнє спілкування

Конкурс «Коронація Слова» створений у 1999 році. Його мета – створення бурхливої хвилі захоплюючої літератури, кіно, пісні, вистав.

Замовлення запрошень за телефоном: +3 8 095 000 7 000

Акредитація ЗМІ: +3 8 067 232 50 20, press.koronatsiya1@gmail.com
Попередня акредитація обов’язкова!

У квітні на FAVOR.com.ua розпочався другий етап народного голосування за кращі товари та послуги України 2012 року!

Тим, хто вже брав участь у щорічному визначенні «Фаворитів Успіху», відомо, що конкурс розділений на чотири етапи, рівних чотирьом календарним кварталам. А це означає, що з квітня кожен може проголосувати за свої улюблені торгові марки з чистого листа. Також підтримки своїх шанувальників потребують і ваші улюблені виконавці української сцени, в блоці номінацій «шоу-бізнес».

Сумарний бал, отриманий учасниками конкурсу у другому календарному кварталі, додається до балу першого кварталу. Тому стало набагато цікавіше не тільки голосувати, а й переглядати поточні результати, спостерігаючи за тим, як конкурсанти, що отримують чергову порцію вашої підтримки, обганяють у рейтингу фаворитів попереднього етапу опитування. А переможці конкурсу, «Фаворити Успіху – 2012», будуть визначені за підсумковою середньоарифметичною оцінкою, отриманою у всіх чотирьох календарних кварталах!

Рейтинг конкурсу «Фаворити Успіху» відкритий для всіх, завжди публічний і загальнодоступний. Переможці визначаються завдяки вашій особистій довірі та вкладу в визнання їхнього успіху! Якщо якось ви зіткнетеся з вибором товару або послуги, будете в невпевненості, який саме торгової марки слід віддати свою перевагу, — просто перегляньте результати конкурсу, щоби побачити якою торговою маркою довіряють більше за всіх, і сміливо вибирайте саме її!

Паралельно з проведенням опитувань, організатори конкурсу готуються до церемонії нагородження «Фаворитів Успіху – 2011», яка незабаром відбудеться в концерт-холі «Арена». За доброю традицією, на церемонію нагородження запрошуються найбільш активні учасники голосування, а також шановні Експерти та обожнені Знаменитості з Журі Успішних Людей. Про деталі проведення урочистої церемонії читайте на FAVOR.com.ua та офіційних сторінках конкурсу в соц. мережах.

Другого та третього ЧЕРВНЯ 2012 ВОСТАННЄ В СЕЗОНІ НА СЦЕНІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОПЕРИ УКРАЇНИ ПРОЙДУТЬ БАЛЕТИ «КЛАС-КОНЦЕРТ» І «RADIO & JULIET» У ВИКОНАННІ ТРУПИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОПЕРИ УКРАЇНИ.

ПРО ЦЕ «ГУЧНІ ІМЕНА» ПОВІДОМИЛИ ОРГАНІЗАТОРИ ПОДІЙ.

ПРЕМ’ЄРА ВИДОВИЩНИХ ТАНЦІВ ВІДБУЛАСЯ В КВІТНІ 2012 РОКУ. АНШЛАГ В ЗАЛІ І ЗАХОПЛЕННЯ ГЛЯДАЧІВ.

БАЛЕТ RADIO AND JULIET – ЦЕ СИМБІОЗ СМІЛИВИХ ДУМОК ХОРЕОГРАФА ЕДВАРДА КЛЮГА І НОВАТОРСЬКОЇ МУЗИКИ ОДНІЄЇ З НАЙБІЛЬШ УСПІШНИХ РОК-ГРУП СУЧАСНОСТІ RADIOHEAD.

ТОНКА ЕМОЦІЙНА МУЗИКА RADIOHEAD, НЕЗВИЧАЙНА ПЛАСТИКА ЕДВАРДА КЛЮГА, СВІТЛОВІ ЕФЕКТИ ТА ВІДЕО ІНСТАЛЯЦІЇ ЗМУШУЮТЬ ГЛЯДАЧА ПОРИНУТИ В БЕЗСМЕРТНУ ІСТОРІЮ ШЕКСПІРА ПРО ВЕРОНСЬКИХ ЗАКОХАНИХ ТА ПОГЛЯНУТИ НА НЕЇ ПІД ІНШИМ КУТОМ.

В РЕПЕРТУАР ТЕАТРУ ОДНОЧАСНО УВІЙШЛИ ДВА ВСЕСВІТНЬО ВІДОМИХ БАЛЕТИ! ПІДГОТОВКОЮ АРТИСТІВ ОСОБИСТО ЗАЙМАЛИСЯ МИХАЙЛО МЕССЕРЕР І ЕДВАРД КЛЮГ.

ПОСТАНОВКА «КЛАС-КОНЦЕРТУ» І RADIO & JULIET – ПЕРШИЙ ПРОЕКТ ДЕНИСА МАТВІЄНКА НА ПОСАДІ ХУДОЖНЬОГО КЕРІВНИКА БАЛЕТНОЇ ТРУПИ НАЦІОНАЛЬНОГО ОПЕРИ УКРАЇНІ. ПРИСТУПИВШИ ДО СВОЄЇ РОБОТИ В ЛИСТОПАДІ 2011 РОКУ, ДЕНИС МАТВІЄНКО ОБІЦЯВ БАГАТО ЗМІН, ВЕЛИКА ЧАСТИНА ЯКИХ БУЛА ПОКИ ЩЕ НЕ СИЛЬНО ПОМІТНА ДЛЯ ПЕРЕСІЧНОГО ГЛЯДАЧА.

ДЕНИС МАТВІЄНКО, ЗІРКА СВІТОВОГО БАЛЕТУ, ХУДОЖНІЙ КЕРІВНИК ТРУПИ НОУ: «Я ПОЧАВ СВОЮ РОБОТУ В ТЕАТРІ З ПРОСТИХ РЕЧЕЙ, ЯКІ Є ОСНОВОПОЛОЖНИМИ: НАВЕДЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ, ФОРМУВАННЯ ІНШОГО СКЛАДУ. НАСТАВ ЧАС ГОТУВАТИ НОВІ ПОСТАНОВКИ. ДЛЯ ТРУПИ ОБИДВА БАЛЕТИ Є ЗНАКОВИМИ З КІЛЬКОХ ПРИЧИН. БАЛЕТ «КЛАС-КОНЦЕРТ» – НЕ ТІЛЬКИ ДУЖЕ ВИДОВИЩНИЙ І ЦІКАВИЙ, АЛЕ ЩЕ Й ДАЄ МОЖЛИВІСТЬ ТРИМАТИ ТРУПУ В ТОНУСІ (ТОМУ ЩО В НЬОМУ ЗАДІЯНИЙ ПРАКТИЧНО ВЕСЬ СКЛАД). НУ, А RADIO AND JULIET – ЦЕ ПЕРШИЙ КРОК ДО МОДЕРНІЗАЦІЇ БАЛЕТНОГО РЕПЕРТУАРУ ТЕАТРУ, ВВЕДЕННЯ В НЬОГО СУЧАСНОГО БАЛЕТУ. ЗАВДЯКИ RADIO AND JULIET Я ПОБАЧИВ НОВІ МОЖЛИВОСТІ АРТИСТІВ. Я ВПЕВНЕНИЙ, ЩО ЗАВДЯКИ RADIO AND JULIET В УКРАЇНСЬКОМУ БАЛЕТІ З’ЯВЛЯТЬСЯ НОВІ ЗІРКИ ».

ЕДВАРД КЛЮГ, ТАНЦІВНИК, ХОРЕОГРАФ, ХУДОЖНІЙ КЕРІВНИК ТРУПИ НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕАТРУ СЛОВЕНІЇ: «ДО НЕДАВНЬОГО ЧАСУ БАЛЕТ RADIO AND JULIET БУВ У РЕПЕРТУАРІ ТІЛЬКИ НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕАТРУ СЛОВЕНІЇ. МЕНЕ БАГАТО РАЗІВ ПРОСИЛИ ПОСТАВИТИ ЙОГО ДЛЯ РІЗНИХ ТРУП, АЛЕ Я ЗАВЖДИ ВІДМОВЛЯВСЯ І ЗАМІСТЬ RADIO AND JULIET ПРОПОНУВАВ ПОСТАВИТИ ЯКИЙСЬ НОВИЙ БАЛЕТ. Я ДУЖЕ ДОВГО ВИНОШУВАВ ЦЮ ІДЕЮ І З ВЕЛИКОЮ ЛЮБОВ’Ю ПРАЦЮВАВ НАД ПОСТАНОВКОЮ RADIO AND JULIET, ТОМУ, ДЛЯ МЕНЕ БУЛО НЕЙМОВІРНО СКЛАДНО ДОЗВОЛИТИ ВИКОНУВАТИ ЙОГО КОМУСЬ ЩЕ. ЦЕ, ЯК ВІДДАТИ КОМУСЬ СВОЮ ДИТИНУ. АЛЕ Я НЕ ЗМІГ ВІДМОВИТИСЯ ВІД ПРОПОЗИЦІЇ ДЕНИСА МАТВІЄНКА. Я ТОЧНО ЗНАВ, ЩО ПІД ЙОГО КЕРІВНИЦТВОМ МІЙ БАЛЕТ НЕ ТІЛЬКИ ЗБЕРЕЖЕ ВЕСЬ СВІЙ ШАРМ, АЛЕ І ПРИДБАЄ НОВІ ФАРБИ. І Я НЕ ПОМИЛИВСЯ».

КРІМ RADIO AND JULIET УКРАЇНСЬКИХ ГЛЯДАЧІВ ЧЕКАЄ ЩЕ ОДНА ІСТОРИЧНА ПОДІЯ – ПРЕМ’ЄРА БАЛЕТУ «КЛАС-КОНЦЕРТ» АСАФА МЕССЕРЕРА НА МУЗИКУ ОЛЕКСАНДРА ГЛАЗУНОВА, АНАТОЛІЯ ЛЯДОВА, АНТОНА РУБІНШТЕЙНА, ДМИТРА ШОСТАКОВИЧА У МУЗИЧНІЙ КОМПОЗИЦІЇ ОЛЕКСАНДРА ЦЕЙТЛІНА.

«КЛАС-КОНЦЕРТ» – БАЛЕТ, ПОСТАВЛЕНИЙ В 1963 РОЦІ ДЛЯ ВЕЛИКОГО ТЕАТРУ ЛЕГЕНДАРНИМ ТАНЦІВНИКОМ, ПЕДАГОГОМ І ХОРЕОГРАФОМ АСАФОМ МЕССЕРЕРОМ. У 2007 РОЦІ БАЛЕТ БУВ ВІДНОВЛЕНИЙ ПЛЕМІННИКОМ АСАФА МЕССЕРЕРА – БАЛЕТМЕЙСТЕРОМ МИХАЙЛОМ МЕССЕРЕРОМ.

«КЛАС-КОНЦЕРТ» – ЦЕ УНІКАЛЬНА ПОСТАНОВКА, ЯКА ДАЄ МОЖЛИВІСТЬ ГЛЯДАЧАМ СПОСТЕРІГАТИ ЗА ЖИТТЯМ ТАНЦІВНИКІВ, А ТАНЦІВНИКАМ – ПОКАЗАТИ ВСЮ СВОЮ МАЙСТЕРНІСТЬ І ВІРТУОЗНІСТЬ. У НЬОМУ ПОКАЗАНО ТЕ, ЩО ДО ЦЬОГО МОМЕНТУ ЗНАЛИ ТІЛЬКИ ПРОФЕСІОНАЛИ, – ТАЇНСТВО ПІДГОТОВКИ І НАРОДЖЕННЯ БАЛЕТУ, А ТАКОЖ НАРОДЖЕННЯ СПРАВЖНІХ ЗІРОК БАЛЕТУ.

Джерело: ГУЧНІ ІМЕНА

Фото: організаторів

Я читаю років з п’яти. Без книжки чи журналу себе просто не уявляю. Мені колись на роботі колеги-лікарі, навіть,  подарували ангелика з книгою, тому що „ти завжди читаєш”…

Зізнаюсь, що більшість книг я таки перечитала в підлітково-юнацькому віці. Зараз  все менеше і менше часу залишається на читання, тому хочеться вибирати щось дійсно гарне і корисне… Нещодавно прочитала книгу „Якби” Ірен Роздобудько. Скільки разів ми говоримо собі: „ Якби цього не сталося, все було би по іншому”,  „Якби, я не зробив би цього, то…” „Ех, якби…”, „Якби…”  Головній героїні книги Ірен Роздобудько Вероніці випала неймовірна можливість потрапити у власне минуле і змінити деякі події свого життя… Ніка – чудова журналістка, але не може працювати ведучою програми на телебаченні, тому що в дитинстві після сильної психотравми (якої сама не може пригадати) почала сильно затинатися. Єдиний шанс виправити цю дурну помилку – це потрапити в той час, коли дівчинка захворіла.

Але дана книга – це  не просто розповідь про подорож у минуле, і тим більше не на машині часу. Це своєрідний пошук себе, пошук своєї внутрішньої дитини. Бажання захистити себе-дитину від занадто швидкого дорослішання, від дорослих проблем і пситхотравм,  врешті-решт подарувати захисток, тепло і любов, якого не могли подарувати власні батьки.

Крім того у минулому є шанс врятувати сусідського хлопчика Ярика (який казав, що одружиться з Нікою) від ранньої і несподіваної смерті. Врятувати Ярика  і трохи розчаруватися у ньому дорослому. Мене глибоко вразила фраза роману, яка змушує замислитися і над своїм власним життям: „Якби… Якби він знав, що йому випадково було подароване життя, скористався б цим шансом?”

В романі хитромудро переплутані зустрічі з одними і тими ж людьми сьогодні і в минулому. Я, навіть, мусіла перечитувати такі місця кілька разів, щоб зрозуміти, про що йде мова… Але письменниця всі ці зустрічі – в минулому, сьогоденні і в часі „Якби…” описала блискуче…

А, може, роман “Якби” Ірени Роздобудько – це роман про звічне бажання людського Кохання і пошуки Своїх (тих, хто тебе розуміє, хто такий як ти, хто як і ти „розмовляє з водою” і „п’є росу з листів латаття”): друзів чи своєї половинки. І про те, що не треба боятися зробити Вчинок, навіть, якщо і не впевнений у його правильності… І, коли врешті-решт знаходиш, того, хто є твоїм коханим, то „починаєш дихати” і життя твоє освітлює  „та сама осяйна посмішка”…

Ця книжка вчить вірити у дива. І вчить не боятися піти назустріч цьому дивові. „Можна прожити все життя і жодного разу не зіткнутися з дивом. Можна зіткнутися – і пройти повз нього з пучком редиски в сумці і думками про ціну на ковбасу. А можна просто піти назустріч”.

В цілому, це надзвичайно добра, філософська, розумна і жіночна книжка… Прочитавши її задумуєшся і над своїм життям і хочеш, щоб тих „якби…” у твоєму житті було якомога менше.

Приємним бонусом до  книги є власні  ілюстрації автора.

Від усього серця,
Роксолана Гнатюк

«Афінські вечори» (Наташа, онука), «Голубка» (Коломба), «Квартет для двох» (Євгенія), «Примхливе кохання Дроздоборода» (Королівна), «Сатисфакція» (Порція), «У палаючій пітьмі» (Хуана), «Хоровод любові» (Повія) – чимало ролей в Молодому театрі (Київ) зіграла молода актриса за роками, але не молода за досвідом Валерія Ходос. «ГУЧНІ ІМЕНА» вирішили поспілкуватися з талановитою артисткою про театральний шлях, ролі та успіх.

Як ви починали свій театральний шлях?
Я саме навчалась на 4-му курсі в інституті. Якось на репетицію нашої дипломної вистави завітав режисер – Андрій Ренатович Бакіров, але тоді ніхто з нас не знав, що це режисер, ми працювали як завжди, а він мовчки спостерігав. А вже пізніше мені запропонували пройти прослуховування на роль у п’єсі Жана Ануя «Коломба», яку мав ставити у Молодому театрі Андрій Бакіров. Для проб треба було підготувати монолог і парну сцену. Я пройшла проби і мене затвердили на роль. Це був вельми цікавий період. Дуже пощастило, що перша роль в театрі відбулася саме з цим режисером, бо для актриси-початківця деталізування ролі, кожної сцени, вчинків персонажа, який робив Андрій Ренатович, – величезна допомога. Він створював атмосферу на репетиціях, ставив чіткі задачі, і так по-акторські допомагав, що розуміння ролі, і того, що  робиш на сцені, було 100 %.
А далі… дипломна вистава курсу «У палаючій пітьмі», казка «Примхливе кохання Короля Дроздоборода»,«Сатисфакція» ….
До речі, в першому розподілі ролей вистави «Сатисфакція» (за п’єсою «Венеціанський купець» Шекспіра) мені дісталася роль Джесіки – дочки Шейлока. Ми репетирували певний час, потім перерва через брак фінансування, а коли репетиції відновилися, відбувся перерозподіл ролей. Оскільки пройшов час, режисер побачив концепцію вистави інакшою і виконавців деяких ролей вирішив змінити. Мені дісталася роль Порції. Я дуже вдячна Станіславу Анатолієвичу Мойсеєву за можливість працювати над складною і цікавою роллю. Він тоді сказав: «Давай спробуємо. Я відчуваю, ти це зможеш!». А коли в тебе вірять – це підсилює твої можливості та надає впевненості у тому, що робиш! Для мене дуже важлива підтримка, і не лише у театрі.

Яка улюблена роль?
Звичайно, це роль Порції. Бо вона найскладніша. Це був особливий досвід! Перший практика над роллю на опір. Порція – антигерой, вона дуже непроста, розумна, хитра, власна жінка. Її вчинки складно пояснити, вона кохає, але одночасно принижує, випробовує, перевіряє на міцність… але в неї своя правда, свої принципи, своє ставлення до життя і до чоловіків. І вона незворушна в цих принципах!
Зіграти жінку саме з такими характеристиками і рисами, які не притаманні мені, як людині, – надзвичайно цікаво! І з кожною виставою я роблю над собою зусилля, щоб внутрішньо досягти її рівня.

Подобається більше грати в театрі, чи в кіно?
Театр – це те, чим я живу, те, що мене надихає. І звичайно театр я люблю понад усе!
У театрі з кожною новою роллю ти відкриваєш в собі нові грані, нові можливості. А в кіно ти користуєшся набутим досвідом.
Тим паче, у мене в кіно ще не було цікавих ролей, як у театрі. Але, сподіваюся, колись зможу сказати, що і в кіно отримую насолоду!

А коли ви зрозуміли, що закохались у театр?
У мене було творче дитинство: я з першого класу займалася музикою, співала у дитячому хорі, потім у джазовому ансамблі, займалася 10 років на фортепіано, у школі ставила різні сценки. А коли требо було вибирати інститут, я  зрозуміла, що театральний – це те місце, де можна ще чотири роки займатися тим, що мені подобається: співати, танцювати, а ще: пізнавати професію акторства… Тому сказати, що я мріяла стати актрисою – не можу. Театральний обрала лише тому, що хотіла розвиватися і навчатися далі в творчому плані. Добре, коли людина може займатися в житті улюбленою справою.
В інституті були різні викладачі, які мене правильно спрямовували, і для мене ніби відкрився інший світ! Знайшла те, чим хочу займатися!
На першому курсі я вже точно знала, що хочу грати в театрі!

А що надихає на роль? Якщо ви знаєте, що це ваша роль, які наступні кроки?
Спершу спрямовує режисер. Починається «застольний» період, під час якого проходить розбір п’єси і кожного персонажа окремо: його вчинків, мотивів, подій, які відбуваються, відносин з іншими персонажами, створюється біографія персонажа (дитинство, батьки, виховання, і ще багато чого). Найголовніше зрозуміти і домовитись з режисером, в якому напрямку треба розвивати образ, що відкривати і як глибоко «копати».
А коли така, своєрідна, змова з режисером відбулася, і ти вже розумієш вектор ролі, підключається уява, яка малює манеру поведінки, пластику, навіть риси обличчя.
Коли я готувалась до ролі Порції («Сатисфакція»), шукала образи багатих, сильних і розумних жінок. Багато спостерігала, дивилась інтерв’ю жінок-політиків, деяких актрис, просто заможних жінок…Хотіла зрозуміти не тільки внутрішній світ, інтереси, ставлення до життя, а й елементарно – як тримають себе, як дивляться на співрозмовника, як поводять себе з чоловіками, як розмовляють.
Також мені дуже допомагає в роботі дивитися вистави, як сучасні, так і старі у записі. По-перше, талановита гра надихає, і ставить високу планку в роботі; по-друге, завжди корисно вчитися у інших. Намагаюсь багато читати – відповідь щодо свого образу можна знайти неочікувано.

Працюючи над Шекспіром, гострість, нервовість своєї героїні знаходила в творах Достоєвського, в його героях. Але, звичайно, найбільшу допомогу у створенні образу ти отримуєш від режисера, який тебе вірно направляє і робить розумний відбір усього того, що ти пропонуєш. Так було в роботі зі  Станіславом Анатолійовичем. Я розумію, а головне відчуваю його режисуру. Для мене те, як він працює, і що створює – це сучасний актуальний театр. І це мій театр!

Які актриси вам подобаються, ролі?
Я дуже люблю театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра, і актрису цього театру Світлану Орліченко. В театрі є вистава «Небезпечні зв’язки», де вона грає дуже сильну натуру, багато разів ходила дивитись на неї, коли готувала роль Порції.
Мені подобається Маша Міронова у виставі «Фєдра» Жолдака за те, що вона – оголений нерв, в деяких сценах фізіологічна. Вона дуже емоційна, справжня, різна, як кардіограма – суцільні перепади та закалювання.
Чулпан Хаматова – взірець для мене. Я майже всі вистави з нею передивилася у записі. Вона може зіграти все! Те, що вона робить на сцені заслуговує на захоплення!

Є ролі, які хочеться найбільше зіграти?
Найбільше хочеться попрацювати з Достоєвським. І навіть немає значення, який це буде твір, чи персонаж. Тому, що в усіх його творах надзвичайна глибина, складна філософія, образи філігранні, нервові, нестримні, прописані автором до найменших дрібниць. Коли просто читаєш Достоєвського, деякі персонажі викликають шалене захоплення, а якщо почати працювати над одним з них у виставі – це велике акторське щастя. Але я також розумію, що важливо не ЩО, а з КИМ, тому що талановитий сучасний режисер може поставити будь-який матеріал, і робота буде насолодою для всіх: і для акторів, і для глядачів! Нажаль, театр не завжди може собі дозволити ставити те, що хоче. На це є багато різних причин. В театрі можна мріяти про ролі все життя, і ніколи їх не отримати. Я вважаю, що головне – не мріяти, а діяти. Працювати, рости у творчому плані, з кожною новою роллю відкривати в собі нові грані, характеристики, ставати професіоналом. Досвід – це велика річ!

Як молодою працювати у театрі?
Насправді, актрису можна вважати молодою доти, доки вона не зіграє свою першу виставу. А потім стає на рівень з усіма, і вимоги до неї такі ж, як і до дорослих досвідчених акторів. Глядачів у залі не цікавить, чи ти закінчив інститут перший рік, або ще не довчився… Люди хочуть приходити в театр і отримувати насолоду, бо вони заплатили за це гроші. Тому завжди намагаюся доброчесно працювати.

Ви багато працюєте, не літаєте в хмарах…
Щоб чогось досягти, треба багато працювати, а якщо твоя улюблена справа – це робота, вона перетворюється на задоволення. Наша професія – це відстояти своє місце під сонцем. Мало зіграти одну чудову роль, треба ще не зупинитись, створювати нове, не повторюватись, шукати нові шляхи, стрибати над своєю головою. Хочеться працювати так, щоб не було соромно за те, що ти зіграв у театрі.

Які були відчуття після першої ролі в театрі?
Ще студенткою на другому курсі я їздила на конкурс читців в Москву в інститут Щукіна. Мала читати Лесю Українку. Страшенно нервувалася… Москва, десятки конкурсантів, голова жюрі – Василь Лановий. Накрутила себе так, що коли вийшла на сцену, ледве не знепритомніла. Було відчуття, що в залі вороги, усі проти мене, чекають коли я зіб’юся. Зараз смішно згадувати. Відпрацювала я з горем попалам, і вирішила собі, що Москву я більше підкорювати не буду! На дебюті «Голубки», думала, що все повториться: відкриється завіса, а глядачі будуть дивитись на мене і думати: «Боже, Боже, що вона тут робить, на цій сцені, хто вона така?!». Але, коли завіса відкрилась, від глядачів ринули промені позитивного тепла, я це дуже чітко відчула! Мені здавалося, що я в вдома і всі на моєму боці!

Що було після дебюту?
Зараз вже і не згадаю. Все було як в тумані: багато квітів, емоції, ейфорія.
Як минули перші декілька вистав, навіть не пам’ятаю. Зате «найцікавіше» почалося потім, коли поїхав режисер. Десь після третьої вистави у мене склалося враження, що працюю не так, нічого не знаю, нічого не виходить, опинилася в глухому куті. В мене почались знову внутрішні пошуки ролі…
Це зараз я вже знаю, що все це нормально, що дійсно роль допрацьовується після прем’єри. Щось зайве відкидається, в щось заглиблюєшся, акцентуєш на деякі моменти, додаєш легкості. Вистава – це живий організм, і одну і ту ж саму роль можна зіграти по-різному, передаєш те, що тебе хвилює саме в цю хвилину, але, звичайно, не відходити від загальної концепції вистави. Цим акторська професія унікальна, оскільки щоразу на сцені ти можеш створювати нову історію!

Розмовляла: Ірина Новоставська

Фото: kino-teatr.ru, molody.kiev.ua, ruskino.ru
Джерело: ГУЧНІ ІМЕНА

Колись я своєму дідусеві гукала ввечері: « «ТСН» з Аллою Мазур!». Це була щоденна традиція. Спілкуючись з енергійною, активною і завжди усміхненою журналісткою, поетесою Тетяною Коваленко, дізналась, що у неї було так само: дідусь обожнював світлу ведучу на Плюсах. Але сьогодні наша розмова про все: еротичну поезію, телевізійну мрію, верхову їзду і танці.

Як ти дійшла до поезії?
Я не йшла до поезії, вона до мене плинула сама з дитинства. Я легко писала завжди. Відколи вмію писати від руки як фізична можливість, відтоді пишу вірші. Не було цілі, мети, що від завтра почну складати поезію і підбиратиму рими на кшталт «калина-малина».

Про тебе не знали до «Ночі еротичної поезії»…
На всеукраїнському рівні я відомою не була, але на районному, обласному рівні про мене знали. Їздила на конкурси, шкільні заходи, починаючи з 1 вересня, закінчуючи останнім дзвоником, були за участю моїх віршів, в університеті друкувалася. Але піар – це велика сила. Два роки тому познайомилася з Братами Капрановими, коли я вперше виступала в Києво-Могилянській академії на «Ночі еротичної поезії». На той час у мене вже був псевдонім Келя Ликеренко. У мене вірші прості і щирі, але я дуже боялася тоді київської публіки. Ніколи не ховала віршів, розміщувала на сайті, проте особливо ніколи їх не просувала. Неймовірно, коли багато студентів підходили і питали: «А де вас читати? У вас прикольні вірші». Братам Капрановим сподобалися мої вірші, побачили реакцію студентів, і разом з Сергієм Пантюком почали мене запрошувати на Ночі еротичної та іронічної поезії.

Я стала більш популярною на Львівському книжковому форумі. Публіка надзвичайно начитана, вимоглива до автора, вщент заповнила театр. Люди сиділи на підлозі, по двоє на кріслах. Вони прийшли слухати еротичну поезію, а я – нікому особливо невідома у книжкових колах. Шалена черга сформувалася на автографи, подібного не бачила з роду-віку. Зізнаюся, було дуже приємно. Капранови тоді сказали: «Ми тебе будемо брати, щоб добре продавати книжки «Ніч еротичної поезії». Бач, як тебе люблять!».

Скільки віршів написала?
Хто ж їх рахує?! Так багато різних: і поеми, і листи віршовані, і дитячі, і про сім’ю.

А чому тема еротичної поезії?
Близька давно. Це те, що завжди, не залежно від ситуації в країні, на роботі, те, що в душі, серці, сексуальна енергія вона завжди пре, це частково творча енергія, яка далі дає натхнення до нових поштовхів у житті. Навіть необов’язково мають бути сексуальні стосунки, а якісь мрії, фантазії. До того ж я молода і сексуальної енергії в мені багато.

ШОКОЛАДКА

У  поцілунках  сексу
гострий  смак.
Це  замах
на  невинну  думку  й  гадку!
Ти  втримаєш  мене
і  на  руках
Візьмеш,  як  п’яну
Шок!…  Ооооо!  Шок-о-ладку!
Слизьку,  розм’яклу,
корисну,  смачну…
Калорії  -
як  злі  метеорити!
І  є  одне  бажання  -
Ще!!!  Та  нууууу!
Нннннууууууу!  Аааааа  …потому
…  Пити!!!!!!

ХОЛОДНО В КІМНАТІ

Його шукала я давно.
Цей розмір, плечі, волосатість.
Тепер ми дивимось кіно
В моїй кімнаті.
Сказати хочу,
З ним все так, як я хотіла.
Колючо-ніжний він щоночі
Для мого тіла.
Я зовсім гола з ним скручусь
В єдине ціле.
Із ним єдиним не боюсь,
Чого хотіла.
Він масажує всю мене
Безперестанку.
І не шукає,
Як мине,
Собі коханку.
Як проливаю в піку мрій
На нього чаю,
Він не кричить, він розуміє,
Він пробачає.
Немає кращого його —
Товстий і теплий він!
Коли лягаю я під нього, —
Аж до…колін.
І аж до…вух!..
Я в нім безсила…
Новенький вовняний кожух
Собі купила.

Що надихає на створення віршів?
Внутрішні емоції, пережите, черпаю з Космосу, зі спілкування, з ситуацій, все, що довкола, всмоктую, як губка. В дитинстві вражали банальні речі: красивий листочок, золота осінь, Дніпро, річка чи верба, тварини, білочка, шкільний патріотизм. Зараз вражають нові відкриття.

Як виникла ідея віршованої погоди?
Нічого не з’являється з нікуди, просто пишеться і все. Я можу складати сюжети віршовані, інша справа – певний стиль, де не можна вольностей дозволяти. В погоді якось сама рима зав’язалося і я вирішила продовжити. «А чому б і не прочитати?». Режисерка з ефіри, як зараз пам’ятаю: «А що це за текст Коваленко?». Я одразу ж захвилювалася: «Не подобається? Погано?». А вона : «Та ні, шикарно!». Так і з’явилася поетична погода. Зараз керівництво проти віршувати весь текст, тому що канал дає продукт «погоду», не продукт «вірші». А у віршованій погоді домінує поезія, адже вона значно емоційніша, класна і цікава. В результаті ніхто не чує, яка погода.

ТБ – це було мрією чи випадковість?
Коли потрапила на телебачення, зрозуміла, що так мало бути. В дитинстві приходила зі школи, брала гребінець і розповідала глядачам, яких немає, як ми будемо готувати їсти, як ми будемо чекати тата з мамою, як ми вберемося, як ми будемо уроки робити. Я все робила, як програму телевізійну. Мені в школі казали: «Ти, певно, будеш журналістом». Я вела стінгазету, гарно писала твори, дописувала в районну газету про шкільні новини. Не думала і не мріяла вступати на журналістику. Вважала, що це не професія, а хобі, от пишеться мені і пишу. Коли постало питання професії і ВНЗ, я вступала, як хочуть батьки, – в Уманський сільськогосподарський і в Одеський сільськогосподарський університети, а потім подумала, а чому б мені не спробувати в Шевченка на журналістику?! (Ще й істипити тут на тиждень раніше). Впіймала свій шанс – вступила і працювала з першого курсу. Спочатку небагато заробляла: 30 грн., 100 грн., але мені шалено подобалося. Я прийшла відбір на телевізійну журналістику і дзвоню мамі: «Мамо, я на телебачення пройшла!». «Як на телебачення? так ти ж заїкаєшся доця?», – здивувалася вона. Я в дитинстві і справді дуже запиналася, говорити вільно, чітко не могла, зрозуміти мене було тяжко, особливо, коли поспішала, хотіла швидко-швидко розповісти. «Мамо, взяли, я зараз нормально розмовляю, я над цим працювала», – натхненно в слухавці мамі пояснювала. Я навчилася повільніше говорити, думала, що скажу. Фільм «Король говорить» наче про мене. Це психологічне питання, що тягнеться з дитинства. У нього були непрості дитячі роки і в мене, мабуть, теж. Бо мене били батьки за кожен непослух, затискали моє его, свободу. Я весь час втікала з дому до бабці з дідом. Коли я раз сильно перелякалася, заїкання не могла з себе вигнати. Декламування віршів дуже гарно тренує вимову. Сходились зірки, щоб я вийшла зі стану невпевненості, і зараз, направду, самотужки геть позбулася всіх психологічних блоків.
Коли працювала на УТ, бачила, як працюють журналісти з СТБ, здавалося: нереальна мрія – потрапити туди працювати. Це ж просто «Вау!, вершина всього, світ перевернеться, якщо би я працювала на СТБ!». Минуло 2 роки, як я вже там, працюю, як добрий день. Потім, коли мене запросили на плюси, в якийсь момент я вагалася довго. А тоді сказала собі стоп. У мене дід покійний завжди дивився Аллу Мазур, плюси. Він був фанат, завше її доцею називав. Якби мій дід знав, що не ставлячи ціль, але постійно працюючи, я майже щодня вітаюся з Аллою Мазур, мій дід був би надзвичайно гордий! Він її зачіску любив, усмішку і з нею розмовляв: «Ох ти моя Аллочка, яка ж ти гарна, як ти нам все гарно розповідаєш». Вкінці він їй дякував. Я все думаю, я яким би захватом мій дід дивився б мою погоду!

Маєш багато захоплень?
Люблю верхову їзду, коней, їхній запах і благородність, відчуття спільного ритму  мого з конем.

Катаюся я ще не профі, але поки досить, щоб отримувати задоволення! І в різні кінні клуби ходжу і на звичайні кінні ферми.
Окрім їзди верхи, я танцюю латиноамериканські танці. Наш сальса клуб «Ель Талісман»  – це така гаряча сім’я українських патріотів! Окрім танців, спільних вечірок, латиноамериканської й кубинської культури, ми вивчаємо і просуваємо свою – рідну! І від цього крила ростуть!
У нас в усіх є вишиванки, пісенники народних пісень. Разом ми колядуємо, щедруємо і всі свята святкуємо. Наприклад, на День незалежності перевдягаємося в народне, прикрашаємо автівки в українські прапори – і робимо автопробіг! Сигналимо активно, співаємо українських пісень, з гітарами, бубнами, сопілками… беремо на всіх наїдки, сало, часник) І так вже їздили в Канів, в Переяслав-Хмельницький, до Льовова, в Одесу!  Опісля ще й коротенький фільм про це робимо.

Ми навіть здружилися з чорними козаками і «Новою Січчю». Було збираємось на конній заставі: польська громада, українська, канівська, черкаська. Вони приїжджають з гігантським барабаном, варимо юшку дуже-дуже смачну.
Тости козацькі вже повивчали, які вони п’ють із посудини. у вигляді великого рогу: «Слааааааава! Гей! Вооооооля! Гей! Будьмо! Гей! Гей! Гей!».

Корені, від яких не втечемо ніяким чином, але від яких можемо набратися максимально багато енергії для подальших зрушень. В нелюблячій Україні ніхто не буде добре жити і любити. Не можна нарікати, хоч на це і є підстави. Бо від таких слів змін нема, а від любові – є! Патріотизмом слід надихатися. Після подібних походів я повертаюся заряджена, щаслива-щаслива і вірші з мого пера аж ллються.

Береш участь у танцювальних змаганнях?
Не беру. Знаєш, яка у нас біда в Україні? Немає партнера.

Якщо сама трималий час навчаюсь, а потім веду партнера. А у танці (хоча не лише в танці) це помилка найгрубіша. Треба розслабитися, відчувати, як партнер керує. Гарна пара, не лише тоді коли обоє добре володіють технікою танцю, а коли є відчуття партнера. Так, власне, і в сімейному житті.
Коли я відпочивала в Домініканці, потрапила на сальса вечірку. Мої родичі підкручують: «Давай танцюй, ти ж ходиш на танці!». А я бачу, що тих складних рухів, яких ми у школі вчимо, там ніхто не танцює. Вони просто заплющують очі і висловлюють танцем бажання. Як Бернард Шоу писав: «Вертикальне вираження горизонтальних бажань». Головне – слухати, чого ти хочеш, які саме твої бажання, а тіло все це передасть. Як і поезія, власне.

Розмовляла: Ірина Новоставська
Фото: з архіву Тетяни Коваленко
Джерело: ГУЧНІ ІМЕНА

ТІК відзняв відео кліп на пісню «Абонемент» в гарячих Об’єднаних Арабських Еміратах та холодній Одесі. Історія кохання, що проходить крізь літо і зиму. Головний герой, не додзвонившись до милої, викидає мобільний.

Про це «ГУЧНІ ІМЕНА» повідомила прес-служба «ТІК».

Загублений в Еміратах телефон герой знаходить в Одесі, зігріває його відчайдушно руками і він знову запрацював. На дисплеї з’являється напис «КОХАНА».

Презентація пісні відбудеться 1 березня на «Нашому радіо» (із 9 до 10-ї години) у ранковому шоу «Бодрячком», а за нею і прем’єра кліпу.

Відео гурту:

Джерело: ГУЧНІ ІМЕНА

Ірен Роздобудько.Я знаю, що ти знаєш, що я знаю. — К.: Нора-Друк, 2011. — 240с. День Європи.
Новий роман І.Роздобудько віддзеркалює одну із ключових проблем нашого суспільства — побивання українців за кордоном у надії на краще життя. Виїжджаючи за межі України, наші громадяни чомусь переконані, що вони там комусь потрібні, наче там їх хтось чекає з радісною посмішкою, розпростертими обіймами і готовністю забезпечити житло, робоче місце, швидке й “неболюче” адаптування до нових соціальних умов, комфортне життя.

Цій ілюзії піддалися  тисячі наївних співвітчизників, що вже призвело до розпаду сімей, постійних сварок у них, зростання дітей без матері-батька й нарешті — знищення генофонду нації. А про втрату рідної мови, українських цінностей вже й годі говорити. Забігаючи наперед скажу, що авторка лише на прикладі деяких персонажів торкається цієї теми, на жаль, не показуючи глибину цієї проблематики. Про це  буде сказано трішки згодом…
Герої роману Ірен Роздобудько за різних причин опиняються в Німеччині у будинку фрау Шульце. В чужій для них країні вони займаються різним: Саня — бізнесом, Роман Іванович читає лекції в університеті, Оксана працює прибиральницею, а Максим коридорним. І начебто всі задоволені, кожен знайшов себе, але це все тільки на перший погляд, адже з поступовим розкриттям характерів кожного персонажа романістка показує усю двоїстість їхнього життя. Cаня, займаючись бізнесом і вдаючи щасливого чоловіка Соні — стрибає в гречку, тобто ходить “наліво” до продавщиці Лаури; Роман Іванович в дійсності працює на автомийці, а не читає лекції та зраджує своїй дружині Вірі з повією, й мріє написати роман; Максим, вдаючи привітного коридорного – насправді ж прагне стати професійним сценаристом та кіношником. І зумовлено це подвійне життя неможливістю реалізуватися у цій країні, а також  ілюзія, що за межами будинку фрау Шульце, за межами Німеччини (тільки не на власній батьківщині!) можна здійснити свої заповітні мрії і досягти матеріального достатку.

“Краще там, де нас нема” — цей намазаний медом вислів, немов корозія роз’їдає героїв зсередини і змушує страждати.

Це яскраво видно на прикладі Оксани, яка хворіє невідомою хворобою: “Оксана обвела б пальцем довкола грудей, трохи захопивши верхню частину живота, і сказала б, що ось тут є діра — велика вакуумна порожнеча. І її неможливо залити настоянкою! Це невиліковна хвороба…Це коли всередині порожнечі виникає біль…Спочатку Оксана думала, що у неї проблеми з серцем. Перевірилась у лікаря. Cерце в порядку. Потім нарікала на шлунок, підшлункову залозу, легені, нирки. Аж доки дійшла беззаперечного висновку — цей ліхтарик болю запалюється на тому місці, звідки вилетіла душа.”(c.60). І романістка в цьому фрагменті правдиво зображає тугу за ріднею і власною батьківщиною, порівнюючи її з невимовним та невиліковним болем душі. Цей “ліхтарик болю” далебі затамувати всіма оманливими принадами, які нібито дає “за кордон”: грошима, розкішшю, престижною та високооплачуваною роботою, багатими коханцями тощо. А у випадку Оксани — багатий ізраїльський коханець. Та, на жаль, тільки смерть звільнила героїню від цієї душевної недуги. Але чомусь вкінці твору Ірен Роздобудько вимальовує напрочуд нереалістичну ідилію влаштованості в чужорідний соціум, бо впродовж усього роману герої страждали та жили подвійним життям, а в зав’язці стали щасливі й задоволені своїм існуванням. Письменниця зображає пансіонат фрау Шульце, як дискомфортне й незатишне місце для персонажів, а Німеччину — як країну поневірянь й жахливих умов існування, аж потім різко переходить до такого “хепі енду”, й тому кінцівка художнього тексту не сприймається належним чином, адже спочатку все погано, а потім враз — усе добре! Така нечіткість якось збіднює цей роман та заводить у глухий кут читача…
На мою думку, текст Ірен Роздобудько порушує складну соціальну проблему й змушує поміркувати над стражденною долею українців, які поневіряються в чужих країнах у пошуках кращої долі, та за влучним висловом німкені фрау Шульце вони є — “відірваним листям, що летить за вітром” (с.194). Хоч в романі нечітко розставлені акценти, але у всякому разі він запрошує до дискусії на цю тему, що вже є певним позитивним поштовхом для читацьких розмислів.
Яр Левчук

Під патронатом Уповноваженого Президента України з прав дитини, за підтримки Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерства соціальної політики України, Київської міської державної адміністрації Всеукраїнський благодійний фонд “Обдаровані діти – майбутнє України” та компанія Amway оголошують про початок Всеукраїнського соціально-виховного  проекту “Я – Берегиня”.

Про це “ГУЧНІ ІМЕНА” повідомила прес-служба проекту “Я – Берегиня”.

Мрієш бути впевненою та стильною?
Хочеш навчитися доглядати за своєю зовнішністю?
Досягати поставлених цілей та стати успішною?
Правильно обрати майбутню професію?
Знати свої права та як їх захистити?

Всеукраїнський соціально-виховний проект “Я – Берегиня” започатковано у 2010 році Всеукраїнським благодійним фондом “Обдаровані діти – майбутнє України”.

“Я – Берегиня” – це проект для активних дівчат віком 15-17 років, які мріють бути впевненими у собі,  стильними, привабливими та здоровими, мати багато друзів, а головне – досягти успіху у житті та самореалізуватися.

Щоб стати учасницею проекту, необхідно дати відповідь на запитання “Сучасна берегиня – яка вона?”.

Підказки: у своїх відповідях ви можете вказати -  якою повинна бути жінка, щоб вважатися берегинею; якими мають бути життєві цілі та цінності сучасної жінки; що для вас означає поняття “ідеальна жінка”.

Перші 50 учасниць отримають подарунки від компанії Amway.

Листи з відповідями чекаємо до 1 березня 2012 року
на адресу: 03680, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 72-а, а/с 95

Кращі відповіді будуть відбиратися на конкурсній основі за такими критеріями:
- повнота;
- оригінальність;
- актуальність.
Голова конкурсної комісії – Влада Прокаєва, Голова Всеукраїнського благодійного фонду “Обдаровані діти – майбутнє України”.

Про перемогу в конкурсі та участь у проекті “Я-Берегиня” учасницям буде повідомлено до 9 березня 2012 року.

Хочеш знати більше?
Заходь на сайт www.4girls.com.ua

Виникли запитання?
Телефонуй +380 44 521-60-35, +380 67 500-47-40
Або напиши електронний лист на адресу: ya.beregynia@prokaevafoundation.org

Автори найкращих відповідей прослухають спеціальні тренінги від досвідчених експертів та відомих успішних жінок, дізнаються секрети успіху, здоров’я та краси, зможуть підготуватися до дорослого життя, знайдуть нових друзів, особисто познайомляться із видатними та відомими людьми та отримають можливість змінити власний світ!

На тебе чекають:

Досвідчені та сучасні викладачі

Цікаві тренінги:
-    як розкрити свою індивідуальність та творити власну долю;
-    як бути комунікабельною та мати багато друзів;
-    як побудувати гармонійні стосунки із протилежною статтю;
-    як правильно ставити перед собою важливі цілі та їх досягати;
-    знати свої права та як їх захистити;
-    професії майбутнього для тебе!
-    чи важко створити власний бізнес?
-    приходь побачити, як працюють успішні люди!

Кращі імідж-класи та секрети здоров’я
- Косметологія
-  Жіноче здоров’я
-   Макіяж
-   Стилістика
-  Етикет
-   Дієтологія

Історія твого успіху розпочинається…

Джерело: ГУЧНІ ІМЕНА